СПІВРОЗМО́ВЕЦЬ, вця, ч. Те саме, що співрозмо́вник. Сахно впізнала його. Це був її компатріот, загадковий нічний співрозмовець… (Смолич, І, 1958, 91); Коли б Сірко був в іншій обстановці, він помітив би прихильні цяточки в очах співрозмовця (Сенч., Опов., 1959, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 520.