СПІДНИ́ЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до спідни́ця. Перше виступило дівчатко в червоній спідничці (Март., Тв., 1954, 196); Вона була вже напівроздягнена: коротенька біла спідничка на білих шлейках, не досягаючи до панчіх, одкривала голі коліна (Коцюб., І, 1955, 404); Пояс [індійця] був зроблений із смужок цупкої матерії і чимось нагадував шкіряну спідничку шотландських стрільців (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 164); Він нахилився до нашого з Жабі чемодана і, витягши чорного серпанку сукню з буйною, щедро гофрованою спідничкою, розіп’яв її в руках (Досв., Вибр., 1959, 68); [Павло:] Вибач на слові, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю?.. [Михайло:] Хоч би етнографії ради… [Павло:] Яка там етнографія! Чого лукавиш? Спіднички тягнуть… (Стар., Вибр., 1959, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 524.