СПІДСПО́ДУ, присл.
1. З місця, розташованого внизу, нижче від кого-, чого-небудь; знизу. — Цур йому, як м’яко! Неначе на перині, та ще щось й гойдає тебе спідсподу, неначе гойдалка! — промовив отець Харитін (Н.-Лев., III, 1956, 168); Йому прийшло на думку, чи не можна зачерпнути [спирт] спідсподу. Адже горіло лиш зверху (Коцюб., II, 1955, 92); Жито спідсподу жовте, не стає сили для наливу (Горд., II, 1959, 322).
2. З нижньої поверхні, з нижнього боку; // З внутрішнього, зворотного боку; з вивороту. Дядько гульк, а в Йоньки на спині баранячий смушок. Замість того, значить, щоб пришити його спідсподу, Йонька захапався і приклинцював [пришив] його зверху (Тют., Вир, 1964, 515).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 524.