СПІЛКУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. Підтримувати взаємні стосунки, діловий, дружній зв’язок із ким-небудь. Вчитель повинен бути завжди і всюди вчителем. Його обов’язок — піднімати, облагороджувати всіх тих, хто з ним спілкується (Збан., Малин. дзвін, 1958, 215); Павло Арсенович [Грабовський] був дуже товариською людиною, завжди любив і умів спілкуватися з інтересними людьми (Рад. літ-во, 1, 1965, 603); Колись дід розповідав Михайлові, що млинарі спілкуються з чортами, які женуть воду на колеса їх млинів (Томч., Жменяки, 1964, 63); // Розуміти одне одного; порозуміватися. Мова художника — мова його образів, бо художник-актор спілкується з народом за допомогою мови сценічних .. образів (З глибин душі, 1959, 34); Мурашки спілкуються за допомогою звуків, схожих зі «скрипкою» коника (Веч. Київ, 1.ХІІ 1967, 4).
2. Об’єднуватися для спільних дій. Українське панство на західноукраїнських землях спілкувалося з австрійським урядом та польською шляхтою і разом з ними пригноблювало народні маси (Іст. укр. літ.. І, 1954, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 527.