СПІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який належить усім або багатьом. Щоб лиха не знати, треба спільним плугом спільне поле орати (Укр.. присл.., 1955, 349); Ще в димних просторах моєї держави, ладнаючи спільні мости, Іван з Краснодона і Ян із Варшави здружились, як рідні брати (Уп., Вітчизна миру, 1951, 42); // Який належить одному й іншому (іншим); який є загальною приватною власністю двох і більше осіб. Є їм чого переживати обом, адже той запеленгований передатчик [передавач], так безнадійно потрощений бурею людських пристрастей, був їхнім спільним витвором (Гончар, Тронка, 1963, 109); Право власності може належати двом або декільком особам спільно, частками (спільна власність) (Цив. кодекс УРСР, 1950, 14); // Признач. для колективного користування (в якійсь групі, в якомусь колективі). В спільній їдальні він казав йому сідати насупротив себе (Фр., II, 1950, 180); — А навіщо той тин здався? Адже ж у нас двір коло хати спільний, хоч на йому й стоїть і твоя й моя повітка та загорода (Н.-Лев., II, 1956, 354).
2. Який виконується, досягається і т. ін. всіма (в суспільстві, групі, колективі). Робота спільна, як пісня весільна (Укр.. присл.., 1955, 348); Розумію, що Вам докучили вже наші спільні справи, вже хочеться одпочити на чомусь іншому (Коцюб., III, 1956, 379); Слава братерству й дружбі, загартованим у спільних боях за свободу! (Рильський, III, 1956, 58); Пригадав [поет] комсомольський зліт. Спільну працю в селі (Шер., Дорога.., 1957, 9); У спільному поході інших руських князів проти половців сіверські князі відмовились брати участь (Іст. СРСР, І, 1956, 56); У вчених Радянської України, хоч в якій би галузі науки вони не працювали, одна спільна мета — служити соціалістичній Батьківщині, справі комунізму (Ком. Укр., 2, 1969, 60); // Який здійснюється, проводиться і т. ін. разом із ким-небудь. Вони [мати й син] раді були обоє, що знову живуть спільним життям, як ще тоді, коли стара могла ходити по світі (Коцюб., II, 1955, 278); З Андрієм у Каті відносини були такі ж хороші, дружні, як і з початку їх спільного життя (Гур., Життя.., 1954, 170); // Колективний, груповий. Уся її фігурка тремтіла зі зворушення на саму згадку про товаришів спільних снідань (Фр., II, 1950, 291); Крадуть мій час люди, спільні обіди, вечері, літературні читання, які одбуваються часто (Коцюб., III, 1956, 422); Спільні дії комуністичних і робітничих партій — настійна вимога часу, яка відповідає корінним інтересам усього революційного руху (Ком. Укр., 6, 1967, 10); // Який виявляється, проявляється всіма присутніми, оточуючими або всіма в якійсь групі, в якомусь колективі. Так творили свої пісні і мотиви первісні дикуни, що в пориві спільного екстазу імпровізували строфу за строфою (Еллан, II, 1958, 66); // Який твориться, видається або підтримується всіма присутніми, оточуючими (про звуки, гомін і т. ін.). Всі вони [голоси] злились.. у один спільний голос, який веде пісню, довгу, скучну, монотонну (Коцюб., II, 1955, 131); Помалу спільний гомін стихає (Л. Укр., II, 1951, 536).
Спі́льними зуси́ллями (си́лами, турбо́тами і т. ін.) — гуртом, колективно. Радянські фольклористи спільними зусиллями покажуть світові красу, силу й велич творчості українського народу (Рильський, IX, 1962, 214); Спільними силами засвітимо в наших селах електричні вогні — вогні Перемоги (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 51).
3. Той самий для одного й іншого (інших); який стосується одного й іншого (інших). Опріч Тасі, вони згадували багато спільних знайомих (Коцюб., І, 1955, 318); — Великий вчений Дарвін довів і пояснив нам, як у боротьбі за життя з’явились різні ознаки у потомків спільних батьків (Довж., І, 1958, 459); // Який стосується того самого предмета (про спогади, думки і т. ін.). [Андрій:] Важно, що ми вкупі зросли, маємо спільні спогади (Л. Укр., III, 1952, 719); І от вони вдвох з Марією. Пливуть спільні думки (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 51); // Який має однакове відношення до всіх, до кожного (в якій-небудь групі). Російська мова фактично стала спільною мовою міжнаціонального єднання і співробітництва всіх народів СРСР (Програма КПРС, 1961, 101); Любі мої! Ви і в горі, і в радощах все були вкупі, наче троянди рожеві на кущику спільнім (Л. Укр., І, 1951, 230); Громада звела ті джерела до спільного русла, обвела їх невисокою підмурівкою у вигляді підкови (Вільде, Сестри.., 1958, 40); Пірамідою називається многогранник, в якого одна грань, що називається основою, є який-небудь многокутник, а всі інші грані, що називаються бічними,— трикутники, які мають спільну вершину (Геом., II, 1954, 37); // Власт. кільком, багатьом людям, характерний для кількох, багатьох явищ. Тисячам людей у житті властиві чисто зовнішні спільні ознаки, що створюють інколи помилкове враження всеохоплюючої подібності різних характерів, темпераментів тощо (Рад. літ-во, 6, 1971, 4); // у знач. ім. спі́льне, ного, с. Те, що властиве кільком, багатьом людям, характерне для кількох, багатьох явищ. Не правда ж, є наче щось спільне між вогнями і співом? Як окремі вогні вгорі змішали свій дим, так і окремі хори, як поломінь сильні і яскраві, зіллялись.. в мозаїку згуків (Коцюб., II, 1955, 238); Антоніна — .. ровесниця Лени і її товаришка по гімназії, подруга по родинній традиції, але спільного між ними мало (Л. Укр., III, 1952, 719).
[Ма́ти (було́)] бага́то спі́льного — бути чимсь дуже схожим на кого-, що-небудь, нагадувати когось, щось. В діяльності художників-передвижників, що мала багато спільного з діяльністю композиторів-кучкістів, брали наші [українські] художники активну участь (Рильський, IX, 1962, 150); Рубінові здалося, що це говорить не бабуся, яку він сьогодні вперше в житті побачив, а мати — так багато було спільного в інтонаціях, навіть в самому ладі мови (Сенч., На Бат. горі, 1960, 8); Не ма́ти нічо́го спі́льного з ким— чим — не мати ніякого відношення до кого-, чого-небудь. Радикали заявили, що нічого спільного з москвофілами не мають і на жодну роботу з ними не підуть (Коцюб., III, 1956, 150); У нас комедійних персонажів чомусь позбавляють розуму, а треба робити зовсім навпаки. Комедійний характер нічого спільного з розумовою недоладністю не має (Довж., І, 1958, 21).
∆ Найме́нше спі́льне кра́тне див. кра́тний.
◊ Зво́дити (звести́) до спі́льного знаме́нника див. знаме́нник; Знахо́дити (знайти́, нахо́дити, найти́) спі́льну мо́ву див. знахо́дити, нахо́дити1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 528.