СПІ́РНО, розм. Присл. до спі́рни́й. Люди спірно й весело розчищали пустир (Бойч., Молодість, 1949, 31); Все в його спірно та гарно йшло (Барв., Опов.., 1902, 144); Він працював поволі, розмірковано, не хапаючись, але робота посувалася спірно (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 226); Добрячі коні спірно мчать поміж синіми разками хат (Стельмах, Хліб.., 1959, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 532.