СПІ́ТИ1, спі́ю, спі́єш, недок.
1. Ставати спілим, дозрілим (про плоди, овочі, злаки і т. ін.); дозрівати, достигати. Ой з-за гори вітер віє — Калина не спіє (Чуб., V, 1874, 83); Спіють груші й яблука (Рильський, Бабине літо, 1967, 39); Навіть грудень не вкрива снігами ті долини, де зеленіють дерева і спіють мандарини (Забіла, У.. світ, 1960, 107); В степах полтавських ниви спіють (Мас., Срібна дорога, 1946, 87); * Образно. На ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля… (Мирний, І, 1949, 125); Їх вабили скарби далеких берегів, Де щире золото в підземних жилах спіє (Зеров, Вибр., 1966, 470).
2. перен. Досягати повної фізичної та духовної зрілості (про людину).— Ось бачиш що? ти на порі, І Ярина спіє… (Шевч., І, 1951, 276).
3. розм. Ставати готовим до вживання (доварюючись, досмажуючись і т. ін.). Може, у доньки ковбаси не спіють, тісто не сходить? (Ю. Янов., II, 1954, 213).
СПІ́ТИ2, спі́ю, спі́єш, док., перех., розм. Заспівати, проспівати. Не дали соловейкові ні їсти, ні пити, Заставляють соловейка славних пісень спіти (Чуб., V, 1874, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 532.