СПІТКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. з ким. Зустрітися з ким-небудь, хто рухається навпроти. Під чорним лісом спіткався чорт з бісом (Укр.. присл.., 1963, 229); // Зійтися разом, побачитися де-небудь. Пройшло літо, тогді знов я з тобою спіткався (Метл. і Кост., Тв., 1906, 372); // перен. Трапитися на чиємусь шляху. — Як підростеш, то терпи усе, що на тропку спіткається. Жити між людьми важко! (Барв., Опов.., 1902, 358).
◊ Спітка́тися з по́глядом чиїм — те саме, що Зустрі́нутися (зустрі́тися) з очи́ма (з по́глядом, з по́глядами) чиїми (чиїм) (див. зустріча́тися). — Вона-таки за тото [те] нічо не знала,— сказав [Семен] нерадо й хутенько глянув убік, бо спіткався з Олениним поглядом (Март., Тв., 1954, 124).
2. тільки 3 ос. Трапитися з ким-небудь; випасти на чиюсь долю. — Коли я посварюсь або батько, то не на лихо, а на добро вам, для миру вас готуєм, а там усього спіткається… (Барв., Опов.., 1902, 63); Сидить козак на тім боці,— Грає синє море. Думав, доля зустрінеться,— Спіткалося горе (Шевч., І, 1963, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 532.