СПІ́ШИТИСЯ див. спі́шуватися.
СПІШИ́ТИСЯ, шу́ся, ши́шся, недок., розм. Те саме, що спіши́ти. Мартоха немов спішилася натішитись сею дитиною і пестила її так, що Пріська з Улянкою аж зненавиділи мазуху (Л. Укр., III, 1952, 667); Тарас спішився з від’їздом; він хотів уже бути на двірці, бо здавалося йому, що там якісь веселіші гадки прийдуть до голови (Ков., Світ.., 1960, 69); Маленька перекуска тяглась уже дві години. Панство не спішились, гомоніли, жартували (Фр., II, 1950, 368); У сумраці другого поранку спішилася незугарно одягнена постать, оперезана вузьким ремінцем, самітним гостинцем поквапно вперед (Коб., II, 1956, 92); * Образно. Години йдуть — куди вони спішаться? (Л. Укр., І, 1951, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 533.