СРІ́БЕРНИЙ, а, е, поет. Те саме, що срі́бний. Сьомгу сріберну, пудову добре, друзі, поводить, заморити на припоні (Гонч., Вибр., 1959, 273); Дорога іде попід лісом. Весь ліс — в інеї, в крихкому, казково розкішному уборі. Сріберний, світлий, притихлий (Гончар, II, 1959, 136); * Образно. Дощ співучий взявся прясти Сріберну пряжу нивам (Стельмах, V, 1963, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 618.