СРІБЛЯ́Р, а, ч. Те саме, що ювелі́р. З другої половини XVIII ст. побутують такі назви, як «майстер золотих і срібляних справ», «срібляних справ майстер» або просто «срібляр» (Укр. золотарство.., 1970, 6); // Той, хто покриває що-небудь сріблом (у 1 знач.). Чижевський Іван — у 1782 р. разом з іншими сріблярами позолотив купол головної лаврської дзвіниці (Укр. золотарство.., 1970, 194); Срібляр.. заливав на спеціальному столі лист скла розчином срібла (Веч. Київ, 27.IV 1957, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 620.