СРІБНОГОЛО́СИЙ, а, е, поет. Який має мелодійно-дзвінкий, чистий голос. Над ним [степом] сотні срібноголосих жайворонків непримітно в’ються, і їх весела і радісна пісня дзвенить, розходиться, розсипається (Мирний, IV, 1955, 8); Жінка чекала того вечора, коли молоду срібноволосу співачку випустять солісткою і назвуть її ім’я (Вол., Місячне срібло, 1961, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 622.