СТА́ВЛЯТИ, яю, яєш, недок., перех., розм. Те саме, що ста́вити. [Лукерія Степановна:] Куди ж ото ти ставляєш отого дзиглика, хіба не знаєш, що йому належить бути отутечки? (Кроп., II, 1958, 243); Вона моторно ставляла всячину на столі, посилаючи наймичку принести то те, то інше (Гр., II, 1963, 158); Уже на полі він хортами бистрими Доймає вепра дикого. Або тенета ставляє, полюючи, На зайця полохливого (Зеров, Вибр., 1966, 263); Іван ставляє ногу на цівку поваленої деревини (Чорн., Визвол. земля, 1950, 106); Хоче [Павло] хату собі ставляти (Барв., Опов.., 1902, 252); До мене.. Ставляй вимоги (Вороний, Вибр., 1959, 56).
Ста́вляти пита́ння, рідко — те саме, що Ста́вити пита́ння (див. ста́вити). — Ставляв [мужик] мені такі питання, що я не знав на них відповісти (Март., Тв., 1954, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 634.