СТАВРОПІ́ГІЯ, ї, ж., церк. Монастир, що не підлягає місцевій єпархіальній владі, а безпосередньо підпорядкований патріархові або синоду; статус незалежності від місцевої єпархіальної влади. Патріарх константинопольський Єремія надав їм [братствам] право ставропігії (Фр., XVI, 1955, 417); Патріархова відповідь розчарувала киян: він дозволив братство, але не дав йому ставропігії (Тулуб, Людолови, І, 1957, 345); За Катерини II Соловецький монастир дістає ставропігію, він уже не підлягає архангельському єпархіальному відомству (Літ. Укр., 15.VII 1969, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 635.