СТА́ЙНЯ, і, ж. Спеціальне приміщення, будівля, де тримають коней; конюшня. Мудрий Іван по шкоді: коні вкрали, тоді він стайню зачинив (Укр.. присл.., 1963, 393); Заглянув [Аркадій Петрович] до стайні. Там тупали коні та жували обрік (Коцюб., II, 1955, 396); Напоївши коня, він завів його до стайні, кинув у ясла оберемок червоноголової конюшини (Стельмах, І, 1962, 487); Колгосп поставив велику нову стайню (Вол., Сади.., 1950, 32); * У порівн. Займали [Косар-Косаревичі] простору, мов колгоспна стайня, квартиру на другому поверсі (Загреб., День.., 1964, 33); // у знач. збірн. Про коней, що належать кому-небудь. [Галушка:] В нього добра стайня в колгоспі, рисаки такі, що, може, і в області таких нема (Корн., І, 1955, 298); // рідко. Те саме, що хлів. Ой не можу в стайні спати, бо рохкочуть свині (Коломийки, 1969, 113); В стайні худібка стоїть, трухлу солому гризе (Фр., XIII, 1954, 306); Прив’язали корову до жолоба в стайні (Март., Тв., 1954, 249).
◊ А́вгієві ста́йні див. А́вгіїв.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 637.