СТАРОДА́ВНІЙ, я, є.
1. Який виник, який створили дуже давно і який зберігся до наших часів. У легендах стародавніх справедливості немає, все там річ іде про жертви та кривавії події (Л. Укр., І, 1951, 432); Розкішні квітчасті перські та турецькі килими були розстелені кругом стола й по стародавніх канапах з високими спинками (Н.-Лев., VII, 1966, 12); Звістка про поїздку до стародавнього міста звеселила дітей (М. Ол., Леся, 1960, 45); Від ракети повагом ішли вони туди, де сивіють стародавні могили (Гончар, Тронка, 1963, 302); // Який був поширений, прийнятний і т. ін. у дуже давні часи. Корчма була стародавньої будівлі: широкі стіни і покої під зводами (Стор., І, 1957, 145); Внаслідок історичних умов у цих місцях збереглося багато рис стародавнього дерев’яного зодчества, його техніки і архітектури (Дерев. зодч. Укр., 1949, 11); Хата була стародавньої краси, уставлена лавами й скринею (Ю. Янов., II, 1958, 215).
2. Який існував, жив у дуже давні часи. А тим часом стародавню Січ розруйнували: Хто на Кубань, хто за Дунай (Шевч., І, 1963, 141); Коли стародавній світ ішов до загибелі, стародавні релігії були переможені християнською релігією (Комун. маніф., 1947, 32); Бороди Григорій не носив, зате мав грізні прокурені вуса, що робили його схожим на якогось стародавнього воїна (Довж., І, 1958, 65); Стародавня Русь ще на початку нинішнього тисячоліття була краєм небувало високої за тих часів письменності (Веч. Київ, 19.XII 1967, 4); Великої досконалості досягла скульптура у стародавніх греків та римлян (Наука.., 6, 1963, 55); // у знач. ім. старода́внє, нього, с. Те, що було колись. Буває, в неволі іноді згадаю Своє стародавнє (Шевч., II, 1963, 255); [Одарка:] Іншому стародавнє до вподоби, а іншому новина (Кроп., І, 1958, 102).
3. Який дуже давно минув, пройшов (про час). Наші предки ще за стародавніх часів були загартованими і фізично розвиненими людьми (Шк. гігієна, 1954, 13); Шепочуться трави в хитливій красі, Ой трави, стрілчастії трави! І дивні казки стародавніх часів В вінок заплітають яскравий (Забіла, Поезії, 1963, 81).
4. Який існує ще з дуже давніх часів, який з’явився у давні часи; дуже давній. — Ви знаєте всі стародавні звичаї і порядки — судіть, як самі знаєте, а моє діло махнути булавою, да й нехай по тому буде (П. Куліш, Вибр., 1969, 143); Іменита вечеря складалася із страв, установлених сугубими правилами стародавньої хутірської кулінарії (Ковінька, Кутя.., 1960, 117); Коли зійшло сонце, виконуючи стародавній звичай, зібралися до чорної юрти вісім дідів — обмити і спорядити померлого в останню путь, а Тайжан з двома джигітами поскакав на кладовище викопати йому могилу (Тулуб, В степу.., 1964, 20).
5. рідко. Який має дуже багато років; дуже старий. Як усі діди, жванчицький Максим — стародавній (Бабляк, Жванчик, 1967, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 659.