СТАРОЖИ́ТЕЦЬ, тця, ч., рідко. Те саме, що старожи́л 1. — Вживемо заходів, щоб ти перестав платити оренду за землю, якої власник і в вічі не бачив, а прадід твого прадіда вже був на ній старожитцем (Ю. Янов., II, 1954, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 660.