СТАРОРЕЖИ́МНИЙ, а, е. Стос. до старого (царського) режиму. Слухаючи, про що говорив опасистий, при всіх старорежимних військових регаліях офіцер, вербівчани тільки зітхали та чекали, коли вже почнуть розправу над ними (Іщук, Вербівчани, 1961, 422); Бойове гасло «закривати вологу», про яке не мав і найменшої уяви старорежимний хлібороб, стало для колгоспника набатним кличем, бойовим сигналом (Добр., Тече річка.., 1961, 177); // Який був поширений, прийнятний і т. ін. за старого режиму, за старих часів; який не відповідає сучасним вимогам, правилам і т. ін. Мабуть, в жодному з південноукраїнських міст не було стільки тюрем, як у Херсоні. Важкі кам’яниці, похмурі старорежимні централи, вони займали на сонячних херсонських висотах найвидніші місця (Гончар, II, 1959, 103); Головний геолог — товстун із старорежимною зовнішністю та з душею комсомольця (Довж., III, 1960, 235); Микола.. виводив хорошу, хоча й старорежимну [пісню] (Жур., Звич. турботи, 1960, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 661.