СТАРОСТА́Т, у, ч.
1. Виборна громадська організація в учбових закладах, що складається із старост груп. Засідання старостату.
2. Приміщення, признач. для перебування старости (у 4 знач.). Викликав [староста] учителів. У селі їх залишилося двоє; решта були в армії або евакуювалися. Першим до старостату прийшов Афіноген Павлович (Збан., Таємниця.., 1971, 84); Ще не встигли німці розквартируватися, як Тадик підшукав хату під старостат, наказав навести блиск (Тют., Вир, 1964, 418.)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 662.