СТАРОСТИ́ХА, и, ж., розм. Жінка старости (у 1-3 знач.). Коні ще раз спинили коло церкви, де стояв за столом староста з старостихою, вітаючи молодих (Н.-Лев., III, 1956, 82); Старостиха зустріла гостей непривітно (Збан., Таємниця.., 1971, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 663.