СТАРУВА́ТИЙ, а, е. Який має ознаки старої людини, не зовсім старий (у 1, 3 знач.). Просто проти дверей на низенькому стільчикові сиділа Василина Лойко, старувата жінка з брезклим обличчям (Добр., Тече річка.., 1961, 42); Покрівля.. старувата, злягла, зеленим мохом узялася на північному причілку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 387).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 664.