СТВЕРДІ́ТИ, і́є і СТВЕ́РДНУТИ, не; мин. ч. стверд, ла, ло i стве́рднув, нула, ло; док.
1. Стати твердим, твердішим. Хтось невідомий, великий майстер, ліпив з сірої маси звірів, людей, птахів будинки.. Але все те було сире, не встигло ствердіти і утрачало форму (Коцюб., II, 1955, 212); — Ти мусиш провести мене на Угорщину.. — За тиждень, за дві неділі, коли сніг по горах ствердне або розтає троха (Фр., III, 1950, 300); Як рука натрапить На ту струну, що ствердла від мовчання, Шарпни струну безжалісно, потужно І брязни в неї, наче на пожежу (Л. Укр., І, 1951, 146).
2. перен. Стати суворим, рішучим. Штаб-ротмістр випростався, ствердів, завченим рухом кинув руку на ефес шаблі, вириваючи її з піхов (Стельмах, Хліб.., 1959, 654).
3. лінгв. Втратити м’якість, стати твердим (про приголосні звуки).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 674.