СТЕНА́ННЯ, я, с. Дія за знач. стена́ти1 і звуки, утворювані цією дією. На ринку стояв жахливий крик, стенання (Панч, Гомон. Україна, 1954, 365); Я бачила, як, звівши вгору руки і сполотнівши зміненим лицем, кричала жінка… Тільки люті муки таке стенання вирвали б, як це! (Забіла, Поезії, 1963, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 684.