СТЕРЕБИ́ТИСЯ, блю́ся, би́шся; мн. стеребля́ться; док., розм. Вилізти, вибратися куди-небудь, на щось. Всі стояли, очей не одводили [від Оксани]. Стеребившись на ослін, дивився через голови бурсаків служник Яківець (Вас., І, 1959, 246); На ліжко Саїдове стеребилася [Тамара] й товкла кулачком подушку, щоб зробити її, як це робить Марія, пухкою й надутою (Ле, Міжгір’я, 1953, 484); — Чого це ви туди стеребились, дідусю? — спитала панна Подолянка. — Та ось, бач… — і старий, сідаючи на гілку, показав дівчатам патички, котрі він зрізував на клені й ховав у торбу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 483).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 687.