СТЕ́РПЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до сте́рпти. Землетрус! Я зрозумів одразу. Я стояв і дивився, стерплий увесь, як зрушились стіни, немов живі, як вони загойдались над головою (Коцюб., II, 1955, 404); Юрко стояв увесь стерплий, дивився, аж поки не розтанула висока братова постать в білій заметілі (Коз., Вибр., 1947, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 692.