СТЕ́РЯНИЙ, а, е, розм. Який утратив самовладання, перебуває в стані несамовитості; розгублений, нестямний. Весь час ходив [о. Василь] якийсь стеряний, винувато дивився на всіх, говорив несміло (Хотк., II, 1966, 178); Татарин видер немовля з рук стеряної матері і, широко розмахнувшись, розбив йому голову об ріг цегляної пічки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 692.