СТИЛІЗА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Надання творові мистецтва характерних рис якого-небудь стилю, особливостей чиєїсь творчої манери і т. ін. Вірші Тичини зовсім не були простою стилізацією під фольклор — це майже в один голос визнала сучасна їм критика, відзначивши поєднання в них «епічної» простоти народної поезії з «складною мудрістю» новітнього мистецтва (Поезія.., 1956, 87); Шевченко ще на початку своєї творчості збагнув великі можливості стилізації народної пісні (Рад. літ-во, 3, 1965, 34); // Застосування умовно-декоративних прийомів зображення в образотворчому мистецтві. В творах багатьох ілюстраторів.. траплялися сліди стилізації і естетства, властивих дореволюційній графіці (Укр. рад. граф., 1957, 80); Мініатюри [Радзівіллівського літопису] характеризуються живописною і реалістичною манерою малюнка, яка дуже відрізняється від стилізації іконного письма (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 528); // Відтворення колориту якої-небудь епохи в образах і стильових особливостях літературного твору.
2. Твір мистецтва, який за формою є наслідуванням певного стилю. В українській літературі в 60-і рр. XIX ст. з’являється багато всякого роду стилізацій, переважно етнографічно-побутового характеру (Укр. літ. критика.., 1959, 134); Його [аркан] уміють танцювати лише сини Верховини, — стилізації рідко вдаються. Зберігається зовнішня форма, але губиться настрій, простота, чарівна сила (Мас., Роман…, 1970, 238)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 696.