СТИРЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Зігнати стадо для відпочинку. Якраз опівдні були біля шляху. Понапували вівці.. Потім стирлували їх в холодку під вербами (Головко, II, 1957, 245); // Зібрати в одне місце. Потім зірвався вітер, стирлував темні кучугури хмар (Коз., Гарячі руки, 1960, 221).
2. Ходячи, витоптати, зім’яти що-небудь. Стирлувати траву.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 701.