СТИХЕ́НЬКА, присл., розм. Те саме, що сти́ха. Дівчина по світлонці ходить, Білі руки до серденька ломить, Своїй неньці стихенька говорить (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 161); Марина.. або стихенька пісню заспіває, або зачукика малого (Мирний, IV, 1955, 231); Хоч іду стихенька, а таки йду (Вовчок, VI, 1956, 318); Уста бліді стихенька ворухнулися й застигли в тихій усмішці (Головко, І, 1957, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 706.