Що oзначає слово - "стишувати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СТИ́ШУВАТИ, ую, уєш і рідко СТИША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТИ́ШИТИ, шу, шиш, док., перех.

1. Робити тихішим, не дуже чутним, приглушувати (звук, шум і т. ін.).

Сти́шувати (сти́шити) го́лос — говорити тихше, переходити на шепіт. — Дозвольте, Варваро Павлівно? — стишуючи низький, басовитий голос, запитав він (Собко, Справа.., 1959, 6); Стишивши голос, почав [Рубанюк] викладати план підпільного комітету (Цюпа, Назустріч.., 1958, 55); Ремісники стишили голоси й далі щось пошепки говорили один із одним (Скл., Святослав, 1959, 467).

2. Робити повільнішим, менш швидким; уповільнювати. Підходячи до землянки, де жив механік, Петру стишує ходу (Чаб., Балкан. весна, 1960, 67); Кінь забасував по піску, стишив біг, а потім пішов ступою (Мушк., Серце.., 1962, 314); У Тасі ломило спину, вона раз у раз намагалася випростатись. Варфоломіївна помітила це й стишила темп роботи (Дмит., Розлука, 1957, 220); // Змушувати рухатися повільніше. Коло третьої хати він стишує коней (Кучер, Зол. руки, 1948, 124); Роман стишив коня, замилувався літньою красою (Минко, Ясні зорі, 1951, 84).

Сти́шувати (сти́шити) хід: а) сповільнювати свій рух (про транспортні засоби). Поїзд стишує хід, зупиняється (Збан., Сеспель, 1961, 151); Тільки що виїхали в сусіднє село, машина стишила хід, а потім зупинилася (Томч., Закарп. опов., 1953, 179); б) зменшувати швидкість (поїзда, автомобіля і т. ін.). Біля мосту, що високо піднімався над рікою, машиніст завжди стишував хід (Чорн., Визвол. земля, 1959, 18); Коли «Лахтак» підійшов зовсім близько, капітан наказав стишити хід (Трубл., Крила.., 1947, 42).

3. Послаблювати силу вияву чого-небудь. — Отак стискують строки.. Якась дурна гонитва за благополучними цифрами. — Ну, знаєш… Цифра — річ державна, річ поважна, — спробував стишити Остапчуків запал Данилевський (Жур., Вел. розмова, 1955, 56); — Леночка! Ти вже тут? — одразу ж стишила свій гнів Крихточка (Баш, Надія, 1960, 255); // Робити менш відчутним (біль, почуття і т. ін.); угамовувати. Созоненко.. кладе руку до грудей, щоб стишити нею біль (Стельмах, II, 1962, 96).

4. Примушувати заспокоїтися, утихомиритися. Вона сліз своїх не впиняла, розливалася, — хотіла, щоб він.. її розважив, стишив (Вовчок, І, 1955, 163).

Сти́шувати (сти́шити) [своє́] се́рце — переставати хвилюватися, тривожитися і т. ін. [Марина:] Вгамуй, ріднесенький мій, стиш своє серце: його лукавий бентежить, бунтує гріхом (Стар., Вибр., 1959, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 708.