СТОГНА́ННЯ, я, с. Дія за знач. стогна́ти і звуки, утворювані цією дією. Чути було важке, болюче стогнання (Фр., I, 1955, 268); На бойовищі конали недобиті, але їх стогнання ніхто не слухав (Мак., Вибр., 1956, 507); Проїздили вози, наладновані кабанами, які.. з покірним стогнанням сподівалися смерті (Коцюб., II, 1955, 361); Вітер весняний.. Це легіт для тебе, мені ж він доносить Мужицькі стогнання (Крим., Вибр., 1965, 73)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 723.