СТОКРИ́ЛИЙ, а, е, поет. Який має багато крил. * Образно. Які простори вдалині, Яка у грудях сила, Які діла, які пісні, Яка жага стокрила! І всі ці радощі рясні Нам Партія створила! (Рильський, III, 1961, 141); // перен. Швидкий, поривчастий. Над верхів’ям лісу шугав стокрилий вітер (Рибак, Дніпро, 1953, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 726.