СТОЛИ́ЦЯ, і, ж. Головне місто, адміністративпо-політичний центр держави, республіки і т.ін. Од матушки-цариці, Таки із самої столиці, Прийшов указ лоби голить (Шевч., II, 1963, 272); Танки влітали до чеської столиці (Гончар, III, 1959, 445); — Червоне військо визволило столицю України Київ (Довж., І, 1958, 166); Столицею Союзу Радянських Соціалістичних Республік є місто Москва (Конст. СРСР, 1977, 33); // Про яке-небудь місто, село і т. ін. як центр певної області, краю, місцевості. Сімферополь — центр Криму, столиця його (Вишня, І, 1956, 159); Місто Донецьк називають шахтарською столицею (Рад. Укр., 12.XI 1974, 4); // Місце зосередження кого-, чого-небудь. У листопаді минулого року Київ став своєрідною співочою столицею нашої країни. Тут проходив IV Всесоюзний конкурс вокалістів імені М. Глінки (Мист., 1, 1969, 40); Столицею гончарів називають село Дибинці біля Богуслава на Київщині (Літ. Укр., 24.VI 1969, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 726.