СТОРО́ЖКА, и, ж. Приміщення для сторожа або військових вартових. Шлях вився до великої мурованої брами; коло брами стояла сторожка для вартового (Н.-Лев., II, 1956, 206); Біля сторожки лісника, над болотами, затишний є куточок… (Скл., М. ІЦорс, 1938, 71); Школа містилася в колишній церковній сторожці (Стельмах, І, 1962, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 734.