СТРА́ДНИЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до стра́дник 1. Хто вона така [сестра-жалібниця]? І горда, і разом з тим упокорена, тиха. Звідки прийшла сюди, в цей страдницький ешелон? (Д. Бедзик, Підземні громи, 1971, 24); Я бачу її, бачу ту, кому до страдницьких ніг клали поети всього світу і всіх століть найдорожчі свої приносини. Бачу матір (Рильський, Поеми, 1957, 294).
2. Який зазнає́ страждання, страждає. Дзвенить [зерно], як пісня щира, без кінця, І знають всі, що дорогим посівом Впадуть ті зерна в страдницькі серця (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 40).
3. Сповнений страждання. Княгиня Волконська та княгиня Трубецька кинули виклик цареві,.. щоб розділити з своїми чоловіками їх страдницьку долю (Тулуб, В степу.., 1964, 182); Він думав, що пізнав Україну, її людей ще тоді, коли йшов пішки з Києва до Вовчої Гори. Важкий то був страдницький шлях. Без шматка хліба, без сили в ногах (Збан., Сеспель, 1961, 308); Дмитро нарівні з усіма [військовополоненими] ніс гнітючий тягар.. страдницького життя (Коз., Гарячі руки,1960, 38); // Який виражає страждання, пройнятий ним. Очі, колись живі і блискучі, тепер були постійно у червоних обвідках, змучені й страдницькі (Вільде, Сестри.., 1958, 576); Дмитро з нежданою ніжністю згадує соромливе і страдницьке обличчя молодиці (Стельмах, II, 1962, 340); // Викликаний стражданням. Хима вийшла з-за погрібника, несучи в хвартусі яблука-падалиці. На її обличчі — страдницькими зморшками — скнарість і злість (Мушк., Серце.., 1962, 291); // Який завдає страждання. Він непомітно зайшов у вітальню і стояв, слухаючи страдницьку розповідь Стенсльовського (Собко, Граніт, 1937, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 747.