СТРАМО́ТА, и, ж., розм. Те саме, що со́ром 2-4. Народе, вік порізнений зі мною Страмотою людської ворожди! Заблуда стала межи нас стіною; Хижацтва ще не зметені сліди (Граб., І, 1959, 69); Не траплялось од настання світу Отакого гріха та страмоти, Як у Ліму біля Сараєва! (Перв., З глибини, 1956, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 750.