СТРАХ1, стра́ху́, ч.
1. Стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний чеканням чого-небудь неприємного, небажаного. Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь І зараз сам не свій зробився, Скакав, вертівся і качавсь (Котл., І, 1952, 104); Страх — це сигнал перед небезпекою, що загрожує організмові, і сам він не залежить від людської волі (Вільде, Сестри.., 1958, 480); Страх являє собою певні фізіологічні симптоми, які в людей з дужою нервовою системою або зовсім не з’являються, приглушуються, або ж швидко зникають (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 155); // Вираження, прояв тривоги, неспокою тощо (на обличчі, в очах і т. ін.). Лице у сонного міниться, кривиться то страхом, то мукою: він часто дихає і стогне хрипко і дико (Вас., II, 1959, 24); Мовчить дружина. В очах страх і страждання (Довж., І, 1958, 41).
З (зо, від і т. ін.) стра́ху́ — перебуваючи в стані хвилювання, тривоги, неспокою. Троянці з страху задрижали, І що робити, всі не знали, Стояли мовчки всі смутні (Котл., І, 1952, 87); Я один, а насупроти мене тілько ворогів! Не дивно, що в мене аж дух застиг зо страху (Март., Тв., 1954, 199); Одійшов [Петро] назад, щоб розігнатись. Догадавшись, що він задумав, Леся затулила од страху очі (П. Куліш, Вибр., 1969, 105); 3 (зо, із, зі) стра́хом — з почуттям хвилювання, тривоги, неспокою. Вона тихо і наче з страхом поспитала: — Ви ще не одчиняли віконниць? (Коцюб., II, 1955, 163); — Я не раз виходила на сцену з розпачем в душі і зо страхом (Л. Укр., III, 1952, 704); Одарка із страхом і покірністю на обличчі крає хліб (Тют., Вир, 1964, 96); На страх кому; Для (ра́ди) стра́ху́ — щоб настрахати, злякати кого-небудь. — Хай живе наш отаман на радість бідному людові і всім панам на страх! (Вас., III, 1960, 180); — На щастя нам, на страх врагу, — віддай любов сповна своїй Вітчизні, а вона не буде у боргу (Гонч., Вибр., 1959, 328); Зайшов Денис і на запитання Марка, чи бачив він лисицю, сказав, що він її не бачив, а вистрілив для страху (Тют., Вир, 1964, 19); Під стра́хом ка́ри (сме́рті і т. ін.) — під загрозою кари, смерті і т. ін. У нас [у Чернігові].. т. зв. «усиленная охрана». Не маємо права навіть зібратися, хоч би й приватно під страхом кари в’язницею чи штрафом до 3000 руб. (Коцюб., III, 1956, 284); Заборонялося і ніяк не менше, як тільки під страхом смерті: підходити до дротяної загорожі [концтабору] ближче ніж на п’ять кроків (Коз., Гарячі руки, 1960, 11).
◊ Взя́тися стра́хом — дуже перелякатися. Не чув добре хлопець, що говорила вона, обмиваючи його. Тільки вже взявся ввесь страхом, коли ввечері почала розповідати про випадок дядькові (Крот., Сини.., 1948, 228); Гля́нути стра́ху́ (стра́хові) в о́чі (в ві́чі) — опинитися в стані тривоги перед можливою небезпекою. Ось, волочачи кайдани, покволом, віками цілими, проходять люди, забиті, залякані люди й не насмілюються звести очі на Хо, глянути страхові в вічі… (Коцюб., І, 1955, 150); Держа́ти (трима́ти) в стра́ху́ кого — змушувати кого-небудь перебувати в покорі. Параска в страху свекра держала. Кожним сухарем очі штрикала (Горд., II, 1959, 270); Завдава́ти (завда́ти, задава́ти, зада́ти і т. ін.) стра́ху́ кому; Наганя́ти (нагна́ти, наво́дити, наве́сти і т. ін.) стра́ху́ (страх) на кого, кому, на що — викликати або посилювати у кого-небудь почуття остраху, переляку. [Один козак (до Томила):] Ти не мислив зла Україні, ти.. кришив татар, як капусту, страху завдавав (Н.-Лев., II, 1956, 436); Зугарний був Олексій Іванович усім страху завдати (Мирний, IV, 1955, 221); Дарес довгенько дожидався, Мовчали всі, ніхто не йшов; З ним всякий битися боявся, Собою страху всім задав (Котл., І, 1952, 93); На прославленого Іскру, що наганяв страх на німців цілої округи, ішли глянути з далеких сіл і хуторів (Тют., Вир, 1964, 540); [Гнат:] Поки там що, а ми тепер страху нагнали б їм [панам] і сала залили за шкуру! (К.-Карий, II, 1960, 262); Грім — аж земля тремтить — і гупає і наводить страх на душу (Мирний, І, 1954, 306); Зазнава́ти (зазна́ти) стра́ху́ — відчувати острах, побоювання. Ті подивляють його сміливість, кажуть, що така людина, певно, не може зазнати страху (Коцюб., II, 1955, 427); Ли́цар без стра́ху і дога́ни див. ли́цар; Ма́ти страх перед ким — чим — боятися когось, чогось. Пестив [Григорій] жінку, а зрідка й дітей — щоб не розбалувались та мали страх перед батьком (Стельмах, І, 1962, 227); Ма́ти страх на душі́ — бути в стані хвилювання, тривоги, неспокою. — Люди добрі! Питав тут Дмитро, хто має страх на душі. Я маю страх на душі. Ну, куди я з оцією гирлигою та проти їхніх дредноутів? (Гончар, II, 1959, 44); Набра́тися (натерпі́тися) стра́ху́ — відчути острах; злякатися, перелякатися. Господи! скільки я набралась тоді страху. Дві ночі не спала (Н.-Лев., VII, 1966, 269); Наїхало в село чиновного панства. Питають-розпитують, пишуть-записують. Натерпілася страху Мотря од тих хитрих спросів (Мирний, І, 1949, 137); На свій страх і ри́зик — те саме, що На свій страх і риск (див. риск). Кожен з старих українських композиторів звершував справжній життєвий і громадянський подвиг, бо змушений був творити на свій страх і ризик (Мист., 4, 1967, 25); На свій страх і риск див. риск; Не за страх, а за со́вість див. со́вість; Не зна́ти стра́ху́ див. зна́ти; Страх бере́ (узя́в, обгорта́є, обгорну́в, обніма́є, обня́в, обхо́плює, обхопи́в) кого; Страх нахо́дить (найшо́в, напада́є, напа́в і т. ін.) на кого — у когось виникає почуття остраху, переляку. Як згадаю дорогу додому, то аж страх бере, стільки вона забере у мене сил (Коцюб., III, 1956, 335); В одному кутку тиркнула жаба, у другому ударив цвіркун… Страх обняв Карпа (Мирний, І, 1954, 269); Страх обхопив опришка такий, що він стрімголов хотів кинутися бігти (Хотк., II, 1966, 246); На панів найшов страх (Н.-Лев., VII, 1966, 245); — Прокинувся я, — товариш Большаков общупав себе, — все ціле, на поясі три гранати висить. Страх на мене напав (Ю. Янов., І, 1958, 127); Страх пройма́є (пройма́в, пройня́в і т. ін.) див. пройма́ти; Стра́ху́ ра́ди іуде́йська, заст. — боячись кого-небудь; із догідливості, улесливості (робити щось або поводитися як-небудь). Так і чуло моє серце, що дурна управа — страху ради іудейська — знов звернеться до губернатора, хоч і має вже затвердження від нього на всяку посаду (Коцюб., III, 1956, 191); Умира́ти від стра́ху́ — дуже боятися. — Василинко, це ти? Чом не спиш? — прокидається батько, зітхає, підводить руку до дитячої голівки, раптом зривається з ліжка і, тягнучи доньку, затискається в закапелок за скриню. Звідти він обережно визирає і, умираючи від страху, бачить, як по шибці.. рухається чиясь шапка і рука (Стельмах, II, 1962, 70); У стра́ху́ вели́кі о́чі — хто-небудь перебільшує небезпеку. Великії у страху очі, Вся рать неслась, хто швидше зміг. Назад вертатись не охочі, Всі бігли, аж не чули ніг (Котл., І, 1952, 220).
2. перев. мн. Фантастична істота незвичайного, страшного вигляду. — А що, якби тепер вийти на ниву? Е, ні! страшно, вовк вибіжить з лісу, русалки залоскочуть, страхи повилазять із пшениці… (Коцюб., І, 1955, 16); Упирі та василіски, Змії, страхи, ящурки, Всі дива страшної казки — От співцеві сни палкі (Л. Укр., IV, 1954, 82).
3. у знач. присл., розм. Те саме, що стра́шно. Ти не повіриш, як мене всерйоз брали на Буковині — три вечори в мою честь дали — страх сказати (Л. Укр., V, 1956, 375); Вона за всі ці місяці біля мене змарніла, що страх дивитися (Логв., Давні рани, 1961, 89).
4. у знач. присл., розм. Виражає захоплення, здивування і т. ін. з приводу великої кількості кого-, чого-небудь або у відношенні до когось чи чогось дуже великого, сильного тощо. — Я сюди часто бігаю горобців драти. Тут, брат, горобців по тинах — страх! (Мирний, І, 1954, 246); А холодно — страх! Скрізь так іскорки й грають, під ногами тріщить, ворони позгинались на дереві, дим стовпами та такий проти сонця червоний (Тесл., З книги життя, 1949, 29).
5. у знач. присл., розм. Надзвичайно, дуже. Може, то від непевного світла вечірнього здалося удові, що він такий блідий — тільки здалося їй, що він страх блідий і вимучений (Вовчок, І, 1955, 348); В маленькі черевички понабивалось снігу й було страх холодно (Григ., Вибр., 1959, 36); — Давиде, вставай! Вже сам Плачинда гукає і страх сердиться на тебе! — лукавить Уляна (Стельмах, І, 1962, 99).
СТРАХ2: Віддава́ти (відда́ти) на страх, юр. — віддавати що-небудь комусь на зберігання; платити комусь домовлену суму грошей за забезпечення цілості чого-небудь; Прийма́ти (прийня́ти) на страх, юр. — брати у кого-небудь щось на зберігання; одержувати з когось домовлену суму грошей за забезпечення цілості чого-небудь. При майновому страхуванні додаткове страхування відповідної частини застрахованого вже інтересу за договором з іншим страхувальником допускається тільки з писаної згоди страхувальника, що вже прийняв частину цього інтересу на страх (Цив. кодекс УРСР, 1950, 60).
СТРАХ… Перша частина складних слів, що відповідає слову страхови́й, напр.: страхка́са, страхо́рган, страхфо́нд і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 753 - 754.