СТРАХОПОЛО́Х, а, ч., розм. Те саме, що боягу́з. — Я зроду не страхополох: мене, княже Єреміє, і не лякай, не злякаєш ні нудьгою, ні татарами, ні козаками, — сказала Гризельда (Н.-Лев., VII, 1966, 62); — За мене не бійтеся, — повела бровами комсомолка. — Я не з таких. Найбільше не люблю страхополохів і нерішучих (Донч., II, 1956, 18); Не страхайте, кажу, не лякайте мене. Тут страхополохів нема (Жур., Опов., 1956, 208); * У порівн. — Що ви, Прокоповичу, як той страхополох, завжди остерігаєтесь та боїтесь крок сміливо ступити? — не витримав Лаврін Перегуда (Іщук, Вербівчани, 1961, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 757.