СТРАХУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. Провадити страхування свого життя або свого майна. — Про земські, бач, Діла зібрались [пани] рахувати: Мости де ставить, путь вести, Як від пожежі страхуватись (Мирний, V, 1955, 284).
2. перен. Уберігати себе від чого-небудь небажаного, неприємного. — Ти страхуєшся на той випадок, коли голос матимуть такі, як Бронко Завадка? — Браво,.. ти майже вгадала! (Вільде, III, 1968, 418); Тричі пройшли [розвідники] вже, пересвідчились, що нікого немає, чого ще страхуватись, коли кожну хвилину може з’явитись розводящий зі зміною вартових?! (Голов., Тополя.., 1965, 313).
3. Пас. до страхува́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 757.