СТРЕ́КІТ, коту, ч.
1. Різкі, короткі й часті, схожі на тріск, звуки, які видаються деякими комахами, птахами та звірками. Глуха тиша довкола, переривана хіба стрекотом вивірки на гілляці (Фр., II, 1950, 92); Спати можна надворі, не залазячи в мішок, і цикади своїм невтомним стрекотом навіватимуть тобі одвічну музику світу… (Гончар, Тронка, 1963, 178); // Звуки, схожі на тріск, що видаються мотором, кулеметом і т. ін. Уралов.. їхав відкритим сліпучим степом, серед стрекоту комбайнів (Гончар, Тронка, 1963, 295); Увечері в Києві на близьких до Дніпра вулицях від гарматного грому і кулеметного стрекоту дрижали будинки і дзвеніли шибки (Бурл., М. Гонта, 1959, 3); Долинає стрекіт, схожий то на дроб барабана, то на кулеметну чергу (Веч. Київ, 10.І 1966, 2).
2. перен., розм. Швидка, багатослівна безугавна розмова.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 761.