СТРЕМ’Я́НКА, и, ж.
1. Переносна драбина (перев. розсувна), яка встановлюється без опори на що-небудь. Щоб зручніше було збирати плоди з різних частин крони, готують драбини-ослони, драбини-триноги та драбини-стрем’янки (Сад. і ягідн., 1957, 232); // Драбина у вигляді широкої дошки з набитими впоперек брусками на будівельних риштованнях, у шахтах і т. ін.; // Своєрідна драбина з вмонтованих у стіну скоб для підйому чи спуску по вертикальній поверхні. Ледве вхопився [Лодиженко] рукою за ланцюг від воріт шлюзу. А зіп’явшись ногами на перший прут стрем’янки, гукнув пошепки: — Коли відкрию, гайда до виходу, я буду там (Ле, Міжгір’я, 1953, 244).
2. спец. Пристрій у вигляді скоби, який служить для з’єднання, скріплення окремих деталей машин, частин споруди і т. ін. При черговому технічному обслужуванні перевіряється кріплення стрем’янок, хомутиків, пальців ресор, картера амортизатора та з’єднання його тяг (Автомоб., 1957, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 763.