СТРИБУ́ЧИЙ, а, е. Який добре стрибає. Стрибучий футболіст; // рідко. Дуже жвавий. — Не забувай, що в тебе жінка молода й гарна, і проворна, і стрибуча, — жартував Денис (Н.-Лев., VI, 1966, 412); // перен. Який звучить переривчасто, нерівномірно (про звуки, слова і т. ін.). Зворушливі, стрибучі та меланхолійні звуки негритянської пісні ніби заколисували дівчаток (Ільч., Серце жде, 1939, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 766.