СТРИЖІ́Й, я́, ч.
1. Те саме, що стрига́ль. На ціле Поділля, подейкували вівчарі, не було такого стрижія, як Сергій Майборода (Стельмах, І, 1962, 43); У радгоспі «Садовий» Приозерського виробничого управління Калмицької АРСР протягом тижня тривали курси стрижіїв овець (Хлібороб Укр., 8, 1964, 46).
2. заст., рідко. Те саме, що перука́р. Поспішив [Михайлик] до стрижія, і той обмакогонив [обстриг] його з усіх боків, лишивши, на маківці копичку волосся (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 242); Стриже стрижій чоловіка, достриг до вуха та й пита: «Чи тобі вуха треба?» (Україна.., І, 1960, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 769.