СТРИ́МУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., СТРИ́МАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Здержувати себе від вияву яких-небудь почуттів, від здійснення якихсь намірів, вчинків і т. ін. Патрицій спалахує, але стримується і тільки поглядає на єпископа (Л. Укр., II, 1951, 231); Цілу дорогу Михайло тихо сміявся, стримуючись, щоб не зареготати (Досв., Вибр., 1959, 101); Ксеня примовкла, готова заридати, але стрималась (Голов., Тополя.., 1965, 142); Перший десяток татар промчав стрімголов. Важко було стриматися від спокуси, хотілося вискочити з лісу і зчепитися з ворогом (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 589).
2. Уповільнювати або припиняти свій рух. Оглянувся [Микула]: турки тікали, але козаки стримувалися на полі, не бігли далі, тільки звертали скоренько в окопи (Мак., Вибр., 1956, 498); Він зробив крок і зараз стримався (Фр., VI, 1951, 228).
3. тільки недок. Пас. до стри́мувати. Розвиток історичного жанру стримувався обстановкою, що існувала протягом ряду років, коли на довгий час були закриті для дослідників архіви (Рад. літ-во, 3, 1957, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 772.