СТРИНО́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.
1. Спутати передні ноги коня, корови і т. ін., з’єднавши їх з однією задньою ногою, або прив’язати голову до передніх ніг. — Насилу вигнала [свиню] з огороду. Скаче через тин, як собака. Завтра загадаю людям стриножити (Н.-Лев., І, 1956, 153); Терешко стриножив свою прудконогу теличку, яка відразу метнулась була кудись у гущавину (Мур., Бук. повість, 1959, 283); Живан стриножив коня й пустив пастися (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 258); * У порівн. Максим ішов ще тихше, ніж його коняка, наче його хтось стриножив (Григ., Вибр., 1959, 300); // Обкрутити, обв’язати чим-небудь тіло, ноги; зв’язати. Гайдуків стриножили, пов’язали їм руки, зав’язали очі й поклали в солому на передні сани (Панч, Гомон. Україна, 1954, 211).
2. перен. Підкорити своїй волі; приборкати. — Панич Вольдемар старається підбирати собі таких, як я. Думаєте, нема в нього тут свого розрахунку? Знає, що Савка вміє підійти до заробітчанина, зуміє стриножити його… (Гончар, І, 1959, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 772.