СТРОКА́Р, я́, ч., дорев. Робітник, що працював по найму, перев. під час польових робіт, у поміщицькому або куркульському господарстві. Закувала зозуленька, Кує вона, кує… Позволь, мати, розказати, Як строкар бідує (Укр.. лір. пісні, 1958, 560); Побрів [Авдюк] у польські Карпати, між панську худобу. В найми!.. Строкарем!.. (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 33); — Куди шматок хліба не пожене чоловіка, — вслід переселенцям, ні до кого не звертаючись, промовив Лесь Якубенко, думаючи і про чужі і про свої шляхи строкаря (Стельмах, І, 1962, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 785.