СТРОКА́РСЬКИЙ, а, е, дорев. Прикм. до строка́р. Не прощаючись, він виходить з контори. На подвір’ї і досі шумує строкарське стовковище, сплітаються і розплітаються голоси, чуються прокльони й зітхання (Стельмах, І, 1962, 193); Слід відзначити пісні наймитські та строкарські, заробітчанські та робітничі. Разом з почуттям смутку й нарікань на тяжку долю в них звучить і гнівний протест, ненависть до капіталістичних порядків (Нар. тв. та етн.. 3, 1968, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 785.