СТРО́ФІКА, и, ж.
1. Розділ віршознавства, що вивчає будову строф.
2. Будова строф поетичних творів. Купала і Колас просто дивують нас розмаїтістю метрів і ритмів, багатством строфіки, співучістю, дзвінкістю слова (Рильський, III, 1956, 400); У П. Тичини строфіка динамічна, вона перебуває весь час у русі, змінюється її ритміка (Рад. літ-во, 7, 1967, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 787.