СТРІПОНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., однокр. Підсил. до стріпну́тися. Заячав мій лебідь білий, Вгору голову підняв, Стріпонувся і без сили В хвилях крила розпластав (Щог., Поезії, 1958, 446); Якось аж стріпонувся [Саїд], збагнувши, якою небезпекою оточений він удень і вночі (Ле, Міжгір’я, 1953, 218); В Юрка радісно стріпонулось серце (Коз., Вибр., 1947, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 780.