СТУГОНІ́ТИ, ни́ть, недок.
1. Ритмічно стукаючи, ударяючи по чому-небудь, утворювати тривалий шум, гул. Стугонить Дніпро по скелях. Б’ється об пороги (Щог., Поезії, 1958, 221); Здалека, десь по.. бруку гуркотіло щось, стугоніло глухо (Фр., VI, 1951, 343); Стугонів, вицокував, мчав на рейках поїзд, гойдались вагони, заколисуючи бійців (Цюпа, Назустріч.., 1958, 250); День і ніч стугоніли під вікнами ковані колеса возів, коні кресали копитами іскри (Десняк, Опов., 1951, 106); Сердитий вітер і розбурхане море налітають на берег, круті піняві хвилі стугонять об скелі (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 175); // Утворювати глухі звуки із завиванням, гулом (про явища природи). Гуде вітер, стугонить у трубі (Вас., III, 1960, 127); Білий вітер стугонів у порожнечі гір (Гончар, Південь, 1951, 10); // безос. Вило, стугоніло, телесувалося в горах (Загреб., Шепіт, 1966, 344); Наче піском, хльостало поривами сипучого снігу в маленькі намерзлі шибки. Моторошно стугоніло в комині (Баш, На.. дорозі, 1967, 200); * Образно. Над панським палацом бурхало, стугоніло полум’я людського гніву… (Горд., Чужу ниву.., 1947, 303); // Видавати глухі ритмічні звуки (про механізми). Машини ревли, стугоніли, колеса махали зубцями (Н.-Лев., II, 1956, 97); Стугонить трактор у степу (Кучер, Пов. і опов., 1949, 241); Ненажерлива молотарка ковтала в зубату пащу сніп за снопом, копу за копою. Ревла, стугоніла (Минко, Вибр., 1952, 113); // Глухо, безперервно звучати, лунати (про вогнепальну зброю). Кулемети стугоніли з усіх боків, враз ряснішою стала стрілянина з гвинтівок (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 301); Десь вдалині стугоніли батареї, ревли мотори літаків, бабахкали зенітки (Автом., Так народж. зорі, 1960, 18); // Створювати глухі, одноманітні звуки; гриміти. Десь в тій стороні, де Дніпро, стугонить грім, насувається чорна хмара (Цюпа, Добротворець, 1971, 17); Темнота гусла, стугонів грім (Десняк, Десну.., 1949, 267); // Бурхливо, з шумом виявляти якийсь рух, силу; бушувати. Буйно стугоніло море під темним, запнутим хмарами небом (Добр., Очак. розмир, 1965, 112); Стугоніла ріка Урал. Цієї ночі вона особливо тужно стугоніла, розбуркана, розтривожена навальною облогою важкого громаддя хмар (Баш, На.. дорозі, 1967, 7); * Образно. Зал стугонів від урочистих оплесків (Довж., І, 1958, 498).
◊ Аж стугони́ть — уживається для вираження інтенсивності якої-небудь дії. Опівночі до кривого Тихона затарабанило щось у вікно: — Тихоне, Тихоне!.. Ти спиш, а твій млин мелеться, аж стугонить (Вас., І, 1959, 196).
2. Передавати відгомін, відзвук чого-небудь. Швидко попровадив Максим монголів на батьків огород, швидко винайшов місце, де земля глухо стугоніла (Фр., VI, 1951, 123); Турецькі гармати сипали ядрами зо дві години. З-за диму не було сонця видно. Земля стугоніла (Мак., Вибр., 1956, 500); Маленький місток, перекинутий через струмок, стугонить під копитами коней (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 131); — Це їм не царський режим! Стугоніло в повітрі. Люди махали ціпками й руками (Воскр., Весна.., 1939, 12).
3. Сильно битися, пульсувати (про серце, кров). — Васильку! — скрикнула вона уві сні і прокинулась.. Серце стугоніло в грудях старої, холодний піт виступив на чолі (Цюпа, Добротворець, 1971, 10); Радісно стугонить у грудях Маркове серце (Кир., Вибр., 1960, 354); Зупинялась [Гафія], слухала, так напружено слухала, що чула, як кров стугонить у жилах (Скл., Карпати, II, 1954, 352).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 798.